Мат настільки став частиною нашої культури, що часом вже не викликає ні обурення, ні зауважень. Мат спрощує вираження емоцій, є зв'язкою між словами в реченні... A якщо це стосується вашої дитини? Здавалося б, це жахливо. Де вона могла набратися такої гидоти?

Найчастіше, причина дитячого мату - байдужість батьків. Якщо вони зайняті своїми справами, a дитина потребує уваги, то немає кращого способу як голосно і бажано у великій аудиторії сказати щось непристойне. І зовсім неважливо, що батьки починають кричати чи навіть карати дитину. Мета досягнута - увага батьків прикута до неї. Коли дитина розуміє, що таким чином може керувати дорослими, ситуація буде повторюватися знову і знову. Дитина може навіть не розуміти сенс сказаного, але тут важлива реакція...
Погано, коли в сім'ї батько і мати міняються ролями. Мати займається вихованням, a батько спостерігає за цим зі сторони і не втручається в процес. Батько, як глава сім'ї - незаперечний авторитет, на який рівняються діти. Роль матері - увага, турбота і любов. Через пасивну роль батьків, роль лідерів у підростаючому поколінні зайняли однолітки, рівняння на яких не підвищує рівень розвитку. B результаті - дітям важче адаптуватися в дорослому світі, який ставить дорослі вимоги.
Як відомо, лайка може бути афективна (несподівана реакція) і паразитична (для зв'язки слів). Паразитична лайка, так само як і інші слова - паразити ("коротше", "ну" тощо) - це спроба заповнити бідність словникового запасу. Люди так звикають до слів - паразитів, що позбутися від них виявляється дуже і дуже непросто. A ті, хто думає, що це легко - хай спробують хоча б пару днів не вживати ці слівця. До того ж якщо прибрати з ужитку матюки, відразу стає явним лексична і культурна бідність. Якщо людина не може не вживати мат, значить вона або психологічно незріла або майстерно вмонтувала мат в свою мовну систему. Такі люди пишуть книги, вірші і пісні... І справа тут не в маті зокрема, a в культурі мовлення в цілому.
Іноді батьки не помічають, як y них вириваються лайливі слівця, a потім дивуються, звідки малюк приніс ці слова. Так що подумайте заздалегідь, перш ніж в черговий раз необдумано щось сказати при дитині.
Діти, використовуючи мат, обходяться всього лише десятком слів, вживаючи їх в анекдотах, у настінному письмі або в грі. При цьому кожен вік має свої причини і мотивацію для вживання цих виразів.
Так, діти 2 - 5 років використовують жаргон не усвідомлено, оскільки мовне наслідування властиве молодшому віку нарівні з іншими видами діяльності.
У віці 5-7 років основною рушійною силою є бунт проти того, "як треба". При цьому мат діти вживають усвідомлено, прекрасно розуміючи, що цього робити не можна.
У період з 8 до 12 років діти розуміють, де можна, а де не можна лаятися. Жаргон використовується серед ровесників для самоствердження, бажання влитися в колектив і прагнення здаватися дорослішими. Школярі, матюкаючись, копіюють манеру поведінки старшокласників, таким чином, долучаючись до світу дорослих, відчуваючи себе впевненіше і думаючи, що так можна змусити себе поважати і боятися.
До 12-14 років підлітки, як правило, вживають жаргон в основному для виходу емоцій або в анекдотах. Ho до цього віку мат вже перестає задовольняти культурні потреби дитини.
Для підлітків світ ще занадто ворожий, і вони, як можуть, намагаються від нього захиститися. За лайкою підлітки намагаються приховати свої слабкості, і здаватися сильнішими і неприступнішими. З точки зору психології агресія є необхідною ланкою духовної еволюції, тому проходження даного етапу розвитку є добрим знаком того, що дитина розвивається нормально. Дітям, які не виплеснули підліткову агресію, і не пройшли даний етап розвитку це загрожує проблемами в майбутньому. З них виростають тирани і диктатори. Так що набагато краще, якщо дитина вихлюпне агресію в цьому віці буде рости і розвиватися далі, дізнаючись що можна, а що не можна, і мат поступово зживе себе.

Перший варіант

Здавалося б, немає нічого простішого - поговорити з дитиною якомога суворіше і заборонити їй лаятися, вживати нецензурні слова.

Спрацює це лише в одному випадку зі ста. В інших випадках діти можуть або просто проігнорувати батьківські заборони, або припинити лаятися вдома, але робити це в інших місцях. Першим способом, який ми називаємо найпростішим тому, що його можна реалізувати відразу, все-таки є розмова. Але не сувора. А та, яка пояснить дитині, що вона поводиться неправильно. Це буде своєрідний орієнтир, за яким підліток зрозуміє: поведінка була неправильна, і дорослий її не схвалив.

Проте не чекайте, що проблема відразу розв'яжеться і дитина несподівано заговорить красиво і правильно.

Другий варіант

Навіть якщо перша розмова не мала результату, ваше завдання - показати, що висловлюватись нецензурно - це неправильно, негарно, невиховано. Добре при цьому стежити і за своїм мовленням, адже дитина завжди дуже уважно спостерігає за тим, що роблять дорослі і не забуде сказати: "Ага, мені робиш зауваження, а сам(а) лаєшся!". Тому найліпше - змінити свою поведінку, поведінку всіх дорослих членів сім'ї, які можуть дозволити собі нецензурні висловлювання.

Третій варінт

Що робити, якщо не спрацювали два попередні варіанти? Що як дитина продовжує нецензурно висловлюватися? Ми говорили про те, що вживання ненормативної лексики дає дитині можливість почуватися дорослою і самостійною. То спробуймо дати підліткові можливість проявити самостійність у чомусь іншому! Нехай відчує, що на нього зважають, його поважають, у нього з'явилося більше дорослих обов'язків і більше можливостей. Імовірно, тоді в нього зникне потреба лаятися для того, щоб оточення помітило його "дорослість". Станеться це не одразу. Для усвідомлення знадобиться час.

Ось декілька кроків, які можна зробити, щоб дати підліткові можливість почуватися дорослим:

• дозвольте підліткові самому обирати одяг;

• нехай він сам вирішує, як проводити свій вільний час;

• надайте йому можливість вибирати свої захоплення;

• радьтеся з ним, приймаючи рішення, які стосуються вашої сім'ї;

• не критикуйте його захоплення, а, навпаки, намагайтеся зрозуміти їх і підтримати.

​